БЕЗЖУ́РНО. Присл. до безжу́рний. Живу собі, як пташка та, безжурно (Мирний, III, 1954, 169); Як наші діти цвірінчать безжурно. Простуючи до школи сніжним ранком (Рильський, Мости, 1948, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 128.