БЕЗЗАПЕРЕ́ЧНИЙ, а, е. Якого не можна заперечити; безспірний. Вона з молодих літ заопікувалася садом і стала беззаперечним авторитетом для жінок селища в цій галузі (Ю. Янов., Мир, 1956, 262); // Який не допускає заперечень; категоричний. — Брешеш! — сказав беззаперечним тоном баришник (Шиян, Баланда, 1957, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 128.