БЕЗЗЕМЕ́ЛЬНИК, а, ч. Той, хто не має землі для господарювання. — А вони теж із нашого брата, безземельники? (Стельмах, Хліб.., 1959, 148).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 129.