БЕЗЗЛО́БНИЙ, а, е. Який має незлостиву вдачу; незлобний, лагідний; // Який не виражає або не заховує в собі злоби. Подоляк дувся і робив страшні очі. Але художник.. надав його обличчю відкрито веселого, доброго, зовсім гуманного виразу, а очам — беззлобної мудрої лукавості (Гончар, І, 1954, 210).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 129.