БЕЗМЕ́ЖНО. Присл. до безме́жний. Чорні роздоліь ріллі під майбутній врожай залягли безмежно до горизонтів (Смолич, III, 1959, 577); Всі разом побачили, який він зараз багатий та який безмежно щедрий, оцей їхній майор Воронцов (Гончар, І, 1954, 402); Ой розпущу ж я мрії По зеленому гаю, Чей знайду очі тії. Що безмежно кохаю (Фр., XI, 1952, 259).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 134.