БЕЗМО́ЗКИЙ, а, е.
1. Який не має мозку. Безкосте, безмозке усе море виплаває [п’явка] (Номис, 1864, № 98).
2. зневажл. Дурний, безглуздий. — Через вас, п’яниць безмозких, я сам стояв перед панами голіруч… (Тулуб, Людолови, І, 1957, 434).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 135.