БЕЗО́КИЙ, а, е. Який не має очей, втратив око (очі). Безокая фортуна Зробила [Азилласа] паном із чупруна (Котл., І, 1952, 251); Кайдашиха, котру тепер на селі дражнили безокою економшею, сердилась на Мотрю (Н.-Лев., II, 1956, 370).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 137.