БЕЗПЕРЕ́РВНИЙ, а, е. Який не переривається; суцільний. Безперервним шнуром тяглись вози (Вільде, Сестри.., 1958, 246); Вулицею йшли безперервні колони військ (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 201); // Який відбувається весь час, не припиняючись; постійний, безупинний. Спрямований вплив нашої партії забезпечує безперервний технічний прогрес народного господарства СРСР (Рад. Укр., 13. ХІ 1948, 13); Між шахтою та залізницею підтримувався безперервний рух (Трубл., III, 1956, 403).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 138.