БЕЗПЕРЕСТА́ННО. Присл. до безпереста́нний; безперестанку. Щось вило там безперестанно І страшним голосом ревло (Котл., I, 1952, 123); Йшов я по городу в грязь і негоду; З хмар безперестанно дощ хлюпотів (Щог., Поезії, 1958, 419); Йонеску мовчав.. Тільки уста жували безперестанно, наче щось шепочучи нишком (Смолич, І, 1958, 109).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 138.