БЕЗПРИЧИ́ННО. Присл. до безпричи́нний. І вона заплакала так само нагло і безпричинно, як уперед сміялася (Фр., III, 1950, 452); Поруч полковника щебетали міські панночки, безпричинно сміючись і кокетуючи (Шиян, Гроза.., 1956, 35); // заст. Безневинно, без вини. Ви, Семене Івановичу, грамотні, знаєте, усе знаєте, як важко чоловікові терпіти і переносити худу славу безпричинно (Кв.-Осн., II, 1956, 342).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 142.