БЕЗРОЗСУ́ДНИЙ, а, е. Який діє нерозумно, нерозсудливо; нерозсудливий. Такий же він безрозсудний, як і був! (Шовк., Людина.., 1962, 305); // Який здійснюється без обдумування, необачно, суперечить вимогам розуму; нерозумний. [Марія:] Я мушу застерігати тебе від безрозсудних вчинків (Собко, П’єси, 1958, 177); Ми не можемо забувати про воєнну небезпеку, що загострюється безрозсудною, авантюристичною політикою міжнародного імперіалізму (Ком. Укр., 1, 1967, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 144.