БЕЗСЛІ́ДНИЙ, а, е. Який не залишає, не залишив слідів; який зовсім зник. Як гірко трупом почуватись, Безслідним полум’ям згоріть (Граб., І, 1959, 132); Відмирання держави не означає її безслідного зникнення (Ком. Укр., 4, 1960, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 146.