БЕЗСУПЕРЕ́ЧНИЙ, а, е.
1. Без суперечок; беззаперечний. [Родіон:] Слухайте, секретарю, а ви не зустрічали такої цитати, щоб міцно було сказано так, як тут у кінці: "безсуперечне підкорення"..? (Корн., Над Дніпром, 1960, 33).
2. юр. Який не підлягає оспорюванню в адміністративному, судовому та інших відношеннях.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 149.