БЕЗТА́КТНИЙ, а, е. Який не виявляє такту, тактовності у поводженні з іншими; нетактовний. Чи не ляпнула часом свекруха здуру щось таке, що образило гостя? Вона ж бо така безтактна! (А.-Дав., За ширмою, 1963, 203); Історія здалась настільки, буденною, що Артамонов не став розпитувати детальніше, та й боявся бути безтактним (Дмит., Розлука, 1957, 216); // Який є виявом нетактовності, свідчить про відсутність такту в кого-небудь. Звичка Ярини втручатися в чужі справи здавалася їй [Ніні] безтактною (Собко, Стадіон, 1954, 212).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 149.