БЕЗТОЛКО́ВИЙ, а, е.
1. Який мало що розуміє; нетямущий. Се все десятські та соцькії. Начальники, п’явки людськії… Судді і стряпчі безтолкові (Котл., І, 1952, 128); Ніде нема таких безтолкових дітей та жінки, як у нього (Стельмах, Хліб.., 1959, 74).
2. У якому немає ладу, порядку; безладний. На Зорин розвиток мало фатальний вплив життя в "безалаберній" і безтолковій сім’ї Гольштейнів (Л. Укр., V, 1956, 212).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 150.