БЕЗТІЛЕ́СНИЙ, а, е. Який не має тіла, плоті; нематеріальний. Ніби безтілесний дух, з виразом найбільшого напруження на лиці, перейшов ключник увесь коридор від кінця до кінця (Фр., II, 1950, 254); Став він для неї не живою істотою, не чоловіком, а спогадом, безтілесною тінню людини, чия поява лякає, а не тішить (Тулуб, Людолови, І, 1957, 426).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 149.