БЕЗУГА́ВНИЙ, а, е. Який не вгаває, не перестав, не змовкає; безперервний, невпинний. З його [Петруся] приходом принишкла хата завжди виповнялася безугавним щебетом (Вол., Самоцвіти, 1952, 41); Земля горіла, двигтіла від безугавних вибухів (Баш, На землі.., 1957, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 151.