БЕЗХА́ТНІЙ, я, є. Який не має хати, домівки; бездомний. Безхатні бурлаки п’яніли од них [страхів], а над маєтками плакали сови (Панч, Солом, дим, 1929, 77).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 152.