БЕЗШЕЛЕ́СНО. Присл. до безшеле́сний. Спираюсь на мур і годинами стежу, як безшелесне бродять тіні з місця на місце (Коцюб., II, 1955, 413); Сніг падав безшелесна й рівно (Рильський, І, 1956, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 154.