БЕРЕЖИ́НА, и, ж. Узбережжя, берег. Берегом, берегом, бережиною ой хто ж то приходив вечориною (Чуб., V, 1874, 92); Хлопець, із споважнілим обличчям, вертав додому. Він не пішов на міст, пішов бережиною, по вузенькій стежечці, що крутилася поміж надбережними лозами (Крим., Вибр., 1965, 356).
БЕРЕЖИНА́, и́, ж. Берегова або лугова трава, берегове або лугове сіно. Підем бережину поскидаємо (Сл. Гр.); За городами, широке й рівне, на кілька кілометрів стелилось поросле високою бережиною, обрамлене кущами низької лози дно балки (Коз., Нові Потоки, 1948, 144).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 159.