БЕРУЧКИ́Й, а́, е́, розм.
1. Дуже працьовитий, старанний. Вона була проворна і беручка, і не міг нахвалитися нею десятник Іван Якимович (Гур., Новели, 1951, 50); // до чого. Охочий, запопадливий. І всім у Катерини була хороша невістка: до роботи беручка, до старших привітна (Чорн., Потік.., 1956, 71).
2. Який береться, липне, чіпляється до чого-небудь, за щось; липкий, чіпкий. Вітрові вслід котився не знати куди беручкий курай (Кучер, Пов. і опов., 1949, 91).
3. Який добре бере, схоплює. Шия рожева і товста, важкі бичачі плечі, беручкі довгі руки (Коп., Дуже добре, 1937, 20); * Образно. Його [П. К. Саксаганського] пам’ять була беручка до деталей (Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 225).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 162.