БИТЮ́Г, рідко БИТЮ́К, а́, ч. Порода великих дужих робочих коней; кінь такої породи. З-за цегляних будівель висілка виринула в поле підвода, запряжена важкими мадьярськими битюгами (Гончар, І, 1954, 212).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 171.