БЛАГЕ́НЬКИЙ, а, е. Зменш.-пестл. до благи́й 1. А вона вже коло мене прихилилась, у вуха мені благенький голосочок дзвенить, — та такий-то вже голосочок скрадний! (Вовчок, І, 1955, 377); Проходить Міла, дівчинка років 10-11,.. в благенькій, вже подертій суконці (Коч., II, 1956, 325); Охрім сідає в тиші серед хати. Бере благенький зошит у внучати І пише, пише Леніну листа (Мал., І, 1956, 185).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 191.