БЛАГОВІСТИ́ТИ, іщу́, істи́ш, недок., заст.
1. Дзвонити, оповіщаючи про початок церковної відправи. Була неділя. В селі почали благовістить на службу (Н.-Лев., II, 1956, 200).
2. перен., уроч. Виголошувати, зачитувати проповідь; сповіщати, повідомляти про що-небудь. Іде святий Петро Та, йдучи в Рим благовістити. Зайшов у гай води напитись І одпочити (Шевч., II, 1953, 268); * Образно. Зима вже йшла з півночі, невблаганна і сувора, і зграї чорних круків вже благовістили її прихід (Рибак, Помилка.., 1956, 114).
3. розм. Поширювати серед людей, розголошувати що-небудь. Уже Мелашка бігає по хатах, мабуть, якусь новину благовістить (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 192.