БЛАГОДІ́ЙНИК, а, ч.
1. кого, чий, заст. Той, хто подає комусь допомогу, підтримку і т. ін.; добродійник. Дуже часто буває, що фабрикант старається всіма силами одурити робітників, виставити себе їх благодійником.. (Ленін, 4, 1948, 284); [Залєський:] Хто тебе з Зільбером звів? Я. Так ти замість того, щоб дякувати мені, своєму благодійникові, одурив мене (Собко, П’єси, 1958, 31).
2. дорев. Той, хто займається благодійністю. Так, наприклад, батько — відомий благодійник — заснував лікарню для селян (Моє життя в мист., 1955, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 192.