БЛАГОЗВУ́ЧНІСТЬ, ності, ж. Абстр. ім. до благозву́чний. Благозвучність — добре, з точки зору фонетичних і лексико-стилістичних норм певної мови, звучання окремих мовних елементів — звуків, звукосполучень, слів і словосполучень (Сл. лінгв. терм., 1957, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 193.