БЛАГОЛІ́ПНИЙ, а, е, книжн., заст. Гарний. — Розплющую очі, — а він такий благоліпний, кучері в’ються по плечах, щоки рум’яні (Коцюб., II, 1955, 115); — Дивлюсь — аж де взявся переді мною муж юний і благоліпний (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 259).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 193.