БЛАГОСЛОВЕ́ННЯ, я, с., заст.
1. Дія за знач. благословля́ти, благослови́ти 1, 2. Диякон, а з ним усі.. підходять під благословення до єпископа (Л. Укр., II, 1951, 411); Все старе, що примовлялося батьками й дідами до благословення, тепер неначе до пуття не йшло (Смолич, Мир.., 1958, 55); Знав лиш в материнському цілунку Я одне благословення в бій (Шпорта, Вибр., 1958, 290).
2. Згода, дозвіл, схвалення.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 194.