БЛАКИ́ТНИЙ, а, е. Небесно-голубого кольору; голубий. Як небо блакитне — нема йому краю. Так душі почину і краю немає (Шевч., І, 1951, 75); Бліде лице а блакитними очима визирнуло з кімнати (Мирний, III, 1954, 94); Блакитним цвітом рясту.. цвіли горби земні (Бажан, І, 1946, 268); * Образно. Душно… Вікно одчинити? Ні — тихо Мрії блакитні влетять у вікно (Рильський, І, 1956, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 196.