БЛИ́СКАВКА, и, ж.
1. Зигзагоподібна електрична іскра — наслідок розряду атмосферної електрики в повітрі, що буває під час грози. Блискавка розгорялася, жевріла, ставала сліпучо-білою (Коцюб., І, 1955, 315); За вікном знову спалахнула блискавка. Ударив грім (Дмит., Драм. тв., 1958, 560); * Образно. Блискавки тримав поет в руці — тож блискавки він кидав і з трибуни (Тич., До молоді.., 1959, 11); * У порівн. "Яструбок" сховався в білій хмарі. На ворога він вихопився, як блискавка (Ю. Янов., І, 1954, 47).
2. перен., розм. Невелика стінна газета, що виходить зразу ж після якої-небудь важливої події з метою її висвітлення. — Вся цехова преса, листівки, стіннівки, блискавки — все це переходить у ваше відання.., — урочисто оголосив він [парторг] (Собко, Біле полум’я, 1952, 39).
3. перен. Телеграма, що передається негайно. Подає [Сергій Іванович] Петрові телеграму. — Тобі. Та ще — блискавка (Головко, І, 1957, 459).
4. Довга механічна застібка на одягу, а також на портфелі, сумці і т. ін. Блискавка комбінезона.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 199.