БЛУКАНИ́НА, и, ж., розм. Безперервне або довгочасне блукання. — Мені вже трохи обридло бурлацьке та циганське життя та блуканина (Н.-Лев., III, 1956, 224); Весела й добродушна вдача Іванова не раз ставала їм у пригоді при довгій і важкій блуканині по чужих краях (Коцюб., І, 1955, 346); // Постійні роз’їзди; мандри. Я скаржуся на блуканину, а вона.. увійшла вже мені в кров: як настає весна, то мене у вирій тягне (Л. Укр., V, 1956, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 203.