БЛЮВО́ТА, и, ж.
1. Хворобливе явище викидання через рот із шлунка спожитого продукту харчування; блювання. Шкварчало щось, і дух смаженого несло, аж на блювоту зводить (Головко, II, 1957, 42).
2. Те, що викидається із шлунка під час блювання. До горла підкотила блювота (Шовк., Інженери, 1956, 470).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 204.