БЛЮВО́ТНИЙ, а, е.
1. Який викликає блювання. Собака.. їсть траву як шлункові ліки, а дуже часто як блювотний засіб (Нар. прикмети погоди, 1956, 41); // у знач. ім. блюво́тне, ного, с., фарм. — ліки, що викликають блювання.
2. Прикм. до блюво́та 2. Блювотні маси.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 204.