БО́НДАР, я, ч. Майстер, ремісник, що виробляє діжки, бодні, дерев’яні відра і т. ін. Унадився ж наш Василь до старого Наума..: то діло було до коваля, то до бондаря (Кв.-Осн., II, 1956, 55); У Йосипа, у тесляра Чи бондаря того святого, Марія в наймичках жила (Шевч., II, 1953, 306); Свистів стругом бондар, що тут.. робив обручі (Коцюб., II, 1955, 125).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 216.