БОРОДА́, и́, ж.
1. Волосяний покрив на нижній частині обличчя. Борода виросла, та ума не винесла (Номис, 1864, № 6355); А он їде, а онде йде Дідусь з бородою (Шевч., І, 1951, 283); Засмаглі щоки вкривала. колюча, вже посріблена борода (Панч, Гомон. Україна, 1954, 60); * У порівн. Грубе виноградне коріння обросло корінцями та тоненькими мочками, як бородою (Коцюб., І, 1955, 206); Зілля бородами нависало з сволока (Стельмах, Хліб.., 1959, 145); // перен., розм. Про бородатого чоловіка. Сиві бороди, а села переказали нам давню легенду (Вол., Сади.., 1950, 5); — Ей, борода, у тебе мій диск? (Гончар, III, 1959, 160); // У деяких тварин і птахів — пучок шерсті або пір’я коло шиї.
◊ Бо́га за бо́роду вхопи́ти (впійма́ти) — здійснити те, що здається неможливим; опанувати що-небудь. Що він — бога за бороду впіймав, що всі на будові говорять, що треба працювати по-рум’янцівському? (Вишня, І, 1956, 332); Сивина́ в бо́роду, а чорт (біс) у ребро́, жарт. — про залицяння немолодого, підстаркуватого чоловіка. На старість воно так завжди: сивина в бороду, а чорт у ребро! (Мирний, IV, 1955, 237).
2. Підборіддя, нижня щелепа. — Оце тобі, Манюню, букетик, — подав він квітки тітці.. Потому, взявши її за бороду, поцілував у губи (Коцюб., І, 1955, 463).
3. етн. Кущик жита чи пшениці, залишений господарем на обніжку після закінчення жнив. Довго і смачно розповідає Федір про те, як у їхньому селі справляють зажинки, як він пастушком не раз підстерігав "бороду". Дожинав господар ниву — на обніжку обов’язково кущик жита чи пшениці лишить. Зав’є його гніздечком, такою "бородою" викладе, а на ту "бороду" — паляницю та яблук, груш, а то ще й цукерок (Збан., Сеспель, 1961, 144).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 218.