БОРОДА́НЬ, я́, ч., розм. Бородата людина. — Зроду-віку не оддам своєї Насті за духовного, за якогось патлача та бороданя (Н.-Лев., III, 1956, 215); Не впізнав би дядько Федір у цьому бороданеві свого небожа (Головко, II, 1957, 573).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 219.