БОЧО́К, чка́, ч. Зменш. до бік 1. Ураз опинилася [Софі] проти дзеркальця, обертається бочком, обертається другим (Вовчок, І, 1955, 377); Патлатий Цуцик спочивав; То ляже на бочок, то догори на спинку, Або на лапки морду клав (Гл., Вибр., 1957, 151).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 224.