БОЯ́ЗНЬ, і, ж. Почуття страху; побоювання, неспокій, викликані ким-, чим-небудь. Серце його занило-зав’яло: страх не страх, якась боязнь обняла його (Мирний, IV, 1955, 61); З боязню й непокоєм у серці слідкувала мати за кожним словом і рухом сина (Кобр., Вибр., 1954, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 224.