БОЯ́РСТВО, а, с.
1. збірн., іст. Бояри. Його [І. Франка] цікавить боротьба двох елементів: гордого егоїстичного боярства.. з нижчим, біднішим класом народу (Коцюб., III, 1956, 39); Чи могли мирно жити Роман і велике боярство? Ні (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 72).
2. тільки одн., етн., заст. Звання боярина, обов’язки його на весіллі. Пан Ригорович мав було покинути і своє боярство і притулитися до чужого весілля (Кв.-Осн., II, 1956, 218).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 225.