БРАВУ́РНИЙ, а, е. Бадьорий, жвавий, піднесений, гучний (перев. про музичний твір). Павло віддав листа і за хвилину біг уже шпаркою ходою вгору вулицею, поспівуючи тихенько щось досить бравурне (Л. Укр., III, 1952, 583); Оркестр з бравурного маршу перейшов на повільну, задумливу мелодію (Кач., Вибр., 1953, 289).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 225.