БРАКУВА́ТИ1, у́є, недок., безос. Не вистачати, не бути. То чому ж ти такий в мене зробивсь? За чим сумуєш? Що бракує тобі? (Вовчок, І, 1955, 347); Нічого йому не бракувало, а проте був блідий, як труп (Фр., IV, 1950, 384); Було так душно, що грудям бракувало повітря (Коцюб., II, 1955, 247); Мені дуже мало бракує до цілковитого видужання (Л. Укр., V, 1956, 415); Щурячі очі його враз помітили, що на роботі бракує посполитих (Тулуб, Людолови, II, 1957, 156).
◊ Ті́льки цього́ [ще] бракува́ло! — уживається, коли сталося (або може статися) що-небудь небажане, неприємне. — Оце то так! тільки сього бракувало! (Л. Укр., III, 1952, 547).
БРАКУВА́ТИ2, у́ю, у́єш, недок., перех. Визнавати незадовільним, низькоякісним. Той [Січкар] пильно оглядав кряжі, бракував за найменший сучок (Стельмах, II, 1962, 366); // Відкидати, відхиляти; нехтувати. Мені здається, що не варт бракувати такої потреби, треба і задля неї піклуватись (Мирний, V, 1955, 376); Тася в душі сердилась на матір, бракувала кандидатури женихів (Дмит., Розлука, 1957, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 226.