БРА́НЕЦЬ, нця, ч., нар.-поет.
1. Полонений, військовополонений. І накинувся на бранця З лютим вереском Кончак (Фр., XIII, 1954, 373); [Тірца:] Пройдуть роки, з полону бранець верне (Л. Укр., II, 1951, 161); Бранців посадили за колючий дріт і тримали під особливо суворою охороною (Смолич, Мир.., 1958, 70).
2. діал. Рекрут, новобранець.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 226.