БРА́ТЧИК, а, ч.
1. Член товариства, компанії; товариш. — Нащо ж ти п’єш, сину? ..Слухай отих братчиків, що понаводив з собою, то вони тебе підведуть!.. (Мирний, II, 1954, 162); — Слухайте, братчики! — говорить з дерева Ведмідь. — Ідуть уже, йдуть наші вороги! (Фр., IV, 1950, 89).
2. Член братства (в 1 знач.). Писав він [І. Вишенський] до простих письменних людей, міських та сільських священиків і братчиків (Фр., XVI, 1955, 428); // Член козацької Січі; січовик. — А де ж твої братчики, січовики дунайські, що ти сам лежиш поміж очеретом? (Коцюб., І, 1955, 365); Єдиною надією [посполитих] були братчики з Низового війська Запорізького (Панч, Гомон. Україна, 1954, 51).
3. іст. Заможний ремісник, повноправний член цеху. Ремісники [на Україні в XVIII ст.] об’єднувались у цехи. Тільки найбільш заможні ремісники були повноправними членами цехів, так званими братчиками (Іст. УРСР, І, 1953, 315).
4. діал. Братик. Боками попри дорогу бімсуть [біжать] її дві менші сестрички і братчик (Черемш., Тв., 1960, 107).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 231.