БРЕСТИ́, бреду́, бреде́ш; мин. ч. брів, брела́, ло́, мн. брели́; наказ, сп. бреди́; недок.
1. Повільно йти. — Відкіль бредеш ти, голово лиха? — Лисиця так мовля Ослові (Гл., Вибр., 1957, 41); Назустріч нам по дорозі неквапливо бреде пастух, сивобородий дід в солом’яному брилі (Збан., Над Десною, 1951, 205); * Образно. Брели літа своєю тихою ходою (Мирний, IV, 1955, 326); Я у спогадах брів В юнь мою синьооку (Криж., Срібне весілля, 1957, 294).
2. через що і діал. що. Переходити вбрід, перебродити (річку, струмок, болото і т. ін.). Брести тобі дві річеньки, а третій Дунай (Сл. Гр.); Звільна, обережно переступаючи з ноги на ногу, він почав брести ріку (Фр., IV, 1950, 424); Доводилось і через болота брести (Шиян, Партиз. край, 1946, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 232.