БРЕХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм. Однокр. до бреха́ти. Попробував би [хто-небудь] що брехнути.. і вже з брехунів повік не вийдеш (Кв.-Осн., II, 1956, 354); Один був гріх [у Севастяна]: і не дихне. Як не брехне (Гл., Вибр., 1951, 78); Песик Ложка на ці Козакові слова схвально брехнув, облизався (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 410).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 233.