БРИ́ДИТИ, джу, диш, недок., діал.
1. перех. Викликати в кого-небудь огиду. Підкупство бридило його гірш усього (Кобр., Вибр., 1954, 36).
2. неперех. Бридитися. Чого ти став такий вередливий? Усім бридиш (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 234.