БРИДКИ́Й, а́, е́. Який викликає огиду; гидкий, огидний. Чи теплий гад, розпарений на сонці, чи холодний — однаково бридкий (Л. Укр., III, 1952, 143); // Дуже поганий, негарний; потворний. — Нехай я і стидкий, і бридкий, і усякий; а ти таки так зроби, щоб вона.. за мене заміж пішла (Кв.-Осн., II, 1956, 191); Нащо було їй, бридкій, убогій, зводити очі на нього.., гарного, як молодий місяць на небі? (Коцюб., І, 1955, 268); Але не мала [Чинар-бібі] сили терпіти ту наругу від бридкого і завжди п’яного звіра, що звався її чоловіком… (Ле, Міжгір’я, 1953, 405).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 234.