БРИ́ЗКАТИ, аю, аєш, недок.
1. неперех. Розлітатися, розсипатися бризками, дрібними частинками. Дощик бризкав (Чуб., III, 1872, 218); Пшениця валиться йому на плече; з колосків бризкає золоте зерно (Н.-Лев., II, 1956, 245); Сльози бризками бризкають з її очей (Фр., VII, 1951, 13); Іскри бризкають з ковадла (Ю. Янов., IV, 1959, 150); * Образно. Радість бризкала з очей дівчини (Багмут, Щасл. день.., 1951, 111).
2. неперех., чим і без додатка. Викидати, розкидати, розсипати бризки рідини, іскри, дрібні частинки чого-небудь. Серед двору бризкали фонтани (Н.-Лев., III, 1956. 294); Хвиля гралась навкруги нього [баркаса], плюскала в боки, бризкала піною (Коцюб., І, 1955, 402); Десь нуртує і бризка море в береги (Тич., І, 1946, 265); Він мав неприємну звичку, розмовляючи, забуватися і бризкати слиною на співбесідника (Гончар, Таврія.., 1957. 96); * Образно. Кіннота йшла на рисях, а танк бризкав на ліс з кулеметів (Трубл., І, 1955, 70).
3. перех., кого, що чим. Обливати дрібними краплями, бризками. Він ранком так заспішив, що забув про свою звичку бризкати чуб хінною водою (Ле, Міжгір’я, 1953, 425).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 235.