БРИ́ТВА, и, ж. Гострий сталевий ніж або спеціальне приладдя для гоління. Як топишся, то й за бритву вхопишся (Укр.. присл.., 1955, 270); Ласкавий, гарний і проворний, І гострий, як на бритві сталь (Котл., І, 1952, 78); Він видобув лезо безпечної бритви.. і наголо зняв бороду (Ю. Янов., II, 1954, 49); * У порівн. Кінь падав. Його права передня [нога], вище копита, була зчесана, як бритвою (Гончар, III, 1959, 223); [Кость:] Серце моє полонила одна дівчина. Очі в неї голубі-голубі, як небо весняне, коси немов шовкові, губи малинові, голос ніжний-ніжний, як струмочок, а язик — як бритва (Зар., Антеї, 1962, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 237.