БРИ́ТИ, бри́ю, бри́єш, недок., перех.
1. Те саме, що голити. [Варпеховський:] В Томській опері один перукар.. брив тенорів і баритонів (Коч., II, 1956, 492).
2. перен., розм. Влучно, гостро ганити кого-небудь. На зборах добре брили Василя: "Ледачого, як він, не бачила земля!" (Год., Заяча математ., 1961, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 237.